надщерблювати
НАДЩЕ́РБЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАДЩЕРБИ́ТИ, щерблю́, щерби́ш; мн. надщербля́ть; док.
1. що. Робити щербини, зазублини, вибоїни на чому-небудь; вищерблювати, зазублювати.
– От і вчора напав якийсь поганець-кріт на наше житло... Надщербив нам стіну, пошкодив башню [башту], але таки ми доконали його... (П. Козланюк).
2. що, чого, перен. Псувати, пошкоджувати, нівечити що-небудь.
Життєві незгоди, які впали на нього [Хмарочоса], не надщербили його віри. (Б. Харчук);
// Знявши частину від чого-небудь, зменшувати.
Василь Григорович мусив трохи надщербити свого місячного бюджета, купивши “Украинский язык” Синявського і читанку “Шляхом життя” (Б. Антоненко-Давидович);
Ганьблю того, Хто серце їй [людині] розбив, У слово вкутавшись облесне, Хто душу добру надщербив (С. Воскрекасенко).
Словник української мови (СУМ-20)