надягати
НАДЯГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАДЯГНУ́ТИ, НАДЯГТИ́, дягну́, дя́гнеш, док., що.
1. Натягувати, насувати, накладати і т. ін. одяг на кого-, що-небудь.
Раз став він Свиту надягать. Аж дивиться – рукава вже продрались (Л. Глібов);
Надяга Нечай кашкета І виходить з двору (М. Шпак);
Батько пройшов до себе, скинув сюртук, надяг хатній піджак, тоді сів до піаніно (Ю. Смолич);
Несміло взяв козак сорочку і надягнув (В. Стефаник);
А твій [генерале] мундир із залізним хрестом мої партизани надягли на опудало в городі (Ю. Яновський);
// Використовувати, носити який-небудь одяг.
Назносили Марині одежі – той те дає, другий друге тиче. – Мою, Марино, надягай! Нехай хоч моя одежа панича побачить (Панас Мирний);
Правда, я мав намір вступити в монастир на деякий час, .. надягти на себе підрясник, ходити до церкви, їсти й спати разом із братією (М. Коцюбинський);
* Образно. Надягнула вона маску доброти й жалю.., щоб їм сподобатись! (І. Франко).
2. Приладновувати, прикріплювати що-небудь на чомусь.
Роман Блаженко теж надягає на міни додаткові заряди, і рана йому не заважає в цій роботі (О. Гончар).
◇ (1) Надяга́ти (надіва́ти, натяга́ти і т. ін.) / надягну́ти (наді́ти, надягти́, натягти́ і т. ін.) ове́чу шку́ру <�Вліза́ти / влі́зти в ове́чу шку́ру> – лицемірно приховувати під виглядом доброзичливості свої підступні наміри, дії.
Вмів [дипломат] точити кігті гострі й хижі, Вмів овечу шкуру надягать, П'ять років підряд брехав в Парижі, Він, мовляв, за мир і благодать (А. Малишко);
Сірі вовчики наділи овечу шкуру та такі тихі стали... (Панас Мирний);
– Коли б були [докази], ми трусонули б так ті губернії, що тільки пух!.. – розкрився лише на мить і знову вліз в овечу шкуру слідчий (Василь Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)