надягати

НАДЯГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАДЯГНУ́ТИ, НАДЯГТИ́, дягну́, дя́гнеш, док., що.

1. Натягувати, насувати, накладати і т. ін. одяг на кого-, що-небудь.

Раз став він Свиту надягать. Аж дивиться – рукава вже продрались (Л. Глібов);

Надяга Нечай кашкета І виходить з двору (М. Шпак);

Батько пройшов до себе, скинув сюртук, надяг хатній піджак, тоді сів до піаніно (Ю. Смолич);

Несміло взяв козак сорочку і надягнув (В. Стефаник);

А твій [генерале] мундир із залізним хрестом мої партизани надягли на опудало в городі (Ю. Яновський);

// Використовувати, носити який-небудь одяг.

Назносили Марині одежі – той те дає, другий друге тиче. – Мою, Марино, надягай! Нехай хоч моя одежа панича побачить (Панас Мирний);

Правда, я мав намір вступити в монастир на деякий час, .. надягти на себе підрясник, ходити до церкви, їсти й спати разом із братією (М. Коцюбинський);

* Образно. Надягнула вона маску доброти й жалю.., щоб їм сподобатись! (І. Франко).

2. Приладновувати, прикріплювати що-небудь на чомусь.

Роман Блаженко теж надягає на міни додаткові заряди, і рана йому не заважає в цій роботі (О. Гончар).

◇ (1) Надяга́ти (надіва́ти, натяга́ти і т. ін.) / надягну́ти (наді́ти, надягти́, натягти́ і т. ін.) ове́чу шку́ру <�Вліза́ти / влі́зти в ове́чу шку́ру> – лицемірно приховувати під виглядом доброзичливості свої підступні наміри, дії.

Вмів [дипломат] точити кігті гострі й хижі, Вмів овечу шкуру надягать, П'ять років підряд брехав в Парижі, Він, мовляв, за мир і благодать (А. Малишко);

Сірі вовчики наділи овечу шкуру та такі тихі стали... (Панас Мирний);

– Коли б були [докази], ми трусонули б так ті губернії, що тільки пух!.. – розкрився лише на мить і знову вліз в овечу шкуру слідчий (Василь Шевчук).