надягати

НАДІВА́ТИ (приладжувати, прикріплювати щось на чому-небудь; надягати головний убір, окуляри, маску тощо), НАДЯГА́ТИ, ОДЯГА́ТИ, НАКЛАДА́ТИ розм., НАПИНА́ТИ розм., НАСА́ДЖУВАТИ розм., НАЧІ́ПЛЮВАТИ розм., ЧІПЛЯ́ТИ розм.; НАТЯГА́ТИ (НАТЯ́ГУВАТИ) (із зусиллям); НАСУВА́ТИ (НАСО́ВУВАТИ) розм. (про головний убір — глибоко й щільно). — Док.: наді́ти, надягти́ (надягну́ти), одягти́ (одягну́ти), накла́сти, наложи́ти розм. нап'ясти́, насади́ти, начепи́ти, почепи́ти, натягти́ (натягну́ти), насу́нути. — Виймайте ж із стріх гвинтівки, надівайте патронташі і — гайда! (А. Головко); Любов входить і надіває абажур на лампу (Леся Українка); Коли корова, не надівай сідла (прислів'я); Роман Блаженко теж надягає на міну додаткові заряди (О. Гончар); Камо мовчки простягає руки, санітар одягає наручники йому (О. Левада); Він ще не встиг накласти окуляри, погано бачив (М. Коцюбинський); Трохи згодом нап'яли на його (Максима) мундир, муницію (амуніцію) — ранець, каску (Панас Мирний); Він витяг окуляри в залізній оправі і поважно насадив їх на носа (В. Собко); — Я розхвилювалася.. Переодяглась, начепила капелюха. Пішла (Ю. Яновський); Кайдашенко вже натягав поглибше на очі свою заячу шапку (М. Чабанівський); Микола міцно зуби стис, Кашкет насунув аж на брови (М. Рильський).

НАДЯГА́ТИ що (про одяг), ОДЯГА́ТИ, ВДЯГА́ТИ (УДЯГА́ТИ), НАДІВА́ТИ, УБИРА́ТИ (ВБИРА́ТИ) розм.; НАТЯГА́ТИ (НАТЯ́ГУВАТИ) розм., НАТА́СКУВАТИ розм., НАЦУ́ПЛЮВАТИ розм. (звичайно з деяким зусиллям); ВЛА́ЗИТИ (УЛА́ЗИТИ) розм., ВЛІЗА́ТИ (УЛІЗА́ТИ) розм. (у що — із зусиллям протискуючись); НАКИДА́ТИ, НАПИНА́ТИ розм., НАЧІ́ПЛЮВАТИ розм. (наспіх, недбало надягати на верхню частину тіла). — Док.: надягну́ти (надягти́), одягну́ти (одягти́), вдягну́ти (удягну́ти), вдягти́ (удягти́), наді́ти, убра́ти (вбра́ти), натягну́ти (натягти́), натаска́ти, нацу́пити, влі́зти (улі́зти), наки́нути, напну́ти (нап'ясти́), начепи́ти. Раз став він свиту надягать, Аж дивиться — рукава вже продрались (Л. Глібов); Джмелик бере із лави штани, спокійно одягає їх (Григорій Тютюнник); Він запріг коней, удяг кожушину і виїхав з двору (М. Коцюбинський); Ні весільного серпанку на голові, ні білої сукні, ні гірлянди, нічого того вона не зохотилась надівати (І. Нечуй-Левицький); То ви-то нову спідничку вбрали? (Леся Українка); Підводжусь, беру шолом, натягаю шинель, підперізуюсь ремінцем і простую до виходу (П. Колесник); Чоловік, скинувши чисту сорочку, що вже встиг був одягти, знов нацуплює на себе робоче і лізе під черево Кузьминого бегемота (бульдозера) (О. Гончар); — Але якби довелось потім після сукні знов улазити в спідницю, — як би то воно здавалося? (І. Нечуй-Левицький); Ніна швидко взуває високі боти, накидає на плечі пальто і виходить (О. Донченко); Часом серед роботи їй хотілося скинути з себе увесь отой пропахлий глиною страхолюдний одяг, який вона напинала (Л. Первомайський); З гущини вискочив Грицько Хрін, десь опудало на коноплях узяв, начепив синю дерту ногавицю, куценького брилика нап'яв (К. Гордієнко). — Пор. 2. носи́ти, 1. одяга́ти.

НОСИ́ТИ що (використовувати для носіння який-небудь одяг, взуття, прикраси тощо), ХОДИ́ТИ в чому; ТЯГА́ТИ розм., ТАСКА́ТИ фам. рідше (носити без потреби, даремно або щось одне протягом тривалого часу). Ненагодоване і босе (дитя) Сорочечку до зносу носить (Т. Шевченко); Дівчатка ходили в спідничках з блузочками, в босоніжках і косиночках, хлопці — в широченних, добре відпрасованих штанях (Григорій Тютюнник); Офіцери вже давно не носять цієї форми, а він і досі тягає свою гімнастерку (В. Собко). — Пор. 1. надяга́ти, одяга́тися.

ОДЯГА́ТИ кого у що (покривати одягом кого-небудь), ВДЯГА́ТИ (УДЯГА́ТИ), УБИРА́ТИ (ВБИРА́ТИ), ОДІВА́ТИ розм., ЗОДЯГА́ТИ розм., ВОДИ́ТИ у чому, розм., ОБЛАЧА́ТИ заст., уроч., ірон.; НАРЯДЖА́ТИ (одягати кого-небудь у гарне, святкове вбрання), ОБРЯДЖА́ТИ розм.; ВИРЯДЖА́ТИ, РОЗРЯДЖА́ТИ розм., ВИЧЕПУ́РЮВАТИ розм. (надто гарно, пишно, чепурно); ПРИОДЯГА́ТИ розм. (пристойно); ПРИБИРА́ТИ розм. (гарно та охайно; покійника, готуючи до похорону). — Док.: одягти́ (одягну́ти), вдягну́ти (удягну́ти), вдягти́ (удягти́), убра́ти (вбра́ти), оді́ти, зоді́ти, зодягти́ (зодягну́ти), облачи́ти, наряди́ти, обряди́ти, ви́рядити, розряди́ти, ви́чепурити, прихаху́лити діал. приодягти (приодягнути), прибра́ти. Привезли (дітей) за місто у великий сірий дім. Позносили дітей всередину, мили гарячою водою, одягли в чисті сорочки (Ю. Яновський); Галя почала його вдягати, обувати чоботи (Б. Грінченко); Здивувалися Федір і Марина як і справді почали їх мити, чесати, в нову одежу вбирати (Панас Мирний); Воєвода з похмурою неквапливістю прикидав, як слід зодягти свого нового прислужника (П. Загребельний); Що ти мене, як старця, у драному водиш (Словник Б. Грінченка); Облачили мене в сірячину ветхую, в постоли дранії,.. у путь супроводили (Я. Баш); Ув оксамит стареньку нарядили, У золотом гаптовані патинки (П. Куліш); У білій сорочці та ще і з манишкою дядя Гриша. Тільки що надів оце.. — радо усміхнений. — Оце так обрядила! Спасибі, Олянко! (А. Головко); (Світилки і свашки:) На нас сорочка з китайки. Нас мати виряджала, з скрині сорочку давала (І. Нечуй-Левицький); Пані її приодягла хороше, у городі пошили їй керсет і юпку, і черевики купили (Ганна Барвінок). — Пор. 1. надяга́ти.

ОДЯГА́ТИСЯ у що і без додатка (покривати себе яким-небудь одягом), УБИРА́ТИСЯ (ВБИРА́ТИСЯ), ВДЯГА́ТИСЯ (УДЯГА́ТИСЯ), ОДЯГА́ТИ, ОДІВА́ТИСЯ розм., ОДІВА́ТИ розм., ЗОДЯГА́ТИСЯ розм., РЯДИ́ТИСЯ ірон., ОБЛАЧА́ТИСЯ заст.; НАРЯДЖА́ТИСЯ (в гарне, святкове вбрання), ОБРЯДЖА́ТИСЯ розм.; ВИРЯДЖА́ТИСЯ, РОЗРЯДЖА́ТИСЯ розм., ВИЧЕПУ́РЮВАТИСЯ розм., РОЗЧЕПУ́РЮВАТИСЯ розм. (надто гарно, пишно, чепурно); ПРИОДЯГА́ТИСЯ розм. (пристойно); ПРИБИРА́ТИСЯ (гарно й охайно). — Док.: одягти́ся (одягну́тися), убра́тися (вбра́тися), вдягтися (удягтися), вдягнутися (удягнутися), оді́тися, оді́ти, зодягти́ся (зодягну́тися), облачи́тися, наряди́тися, обряди́тися, ви́рядитися, розряди́тися, ви́чепуритися, розчепури́тися, ви́франтитися, прифранти́тися, прихаху́литися діал. приодягти́ся (приодягну́тися), прибра́тися. Устав Артем. І зразу ж, щоб не так холодно було, вмився холодною водою, потім став одягатися (А. Головко); Убирайся, молодий козаче, — Завтра, завтра похід буде (пісня); Дівчина схоплюється і починає швидко вдягатись (О. Донченко); Почав (Дмитро) одягати кожушок (М. Стельмах); Маня.., судорожно тремтячи, складала свої речі та одівалася в дорогу (І. Франко); Не запалюючи світла, щоб не розбудити сім'ї, став (Оксен) зодягатися, глухо покашлюючи (Григорій Тютюнник); Платон Зубов зустрів військового суддю люб'язно, хоч і не потрудився облачитися як слід (С. Добровольський); І наряджається, і чепуриться (Оксана) щодня (Г. Квітка-Основ'яненко); — Чого це ти вирядилась, як на май чи на Великодню неділю? — запитав (Є. Гуцало); — Роздягайся... Давай сюди пальто, циліндр. Вифрантився! Одразу й не впізнати (М. Олійник); Мій тесть мріяв і приодягтися, бо за час війни добре-таки обносився (Ю. Мокрієв); Аж ось іде в хату Кирило Тур, удаючи з себе такого веселого молодця, що ти б сказав — він на весілля прибравсь (П. Куліш). — Пор. 1. надяга́ти.