надягнути

НАДІВА́ТИ (приладжувати, прикріплювати щось на чому-небудь; надягати головний убір, окуляри, маску тощо), НАДЯГА́ТИ, ОДЯГА́ТИ, НАКЛАДА́ТИ розм., НАПИНА́ТИ розм., НАСА́ДЖУВАТИ розм., НАЧІ́ПЛЮВАТИ розм., ЧІПЛЯ́ТИ розм.; НАТЯГА́ТИ (НАТЯ́ГУВАТИ) (із зусиллям); НАСУВА́ТИ (НАСО́ВУВАТИ) розм. (про головний убір — глибоко й щільно). — Док.: наді́ти, надягти́ (надягну́ти), одягти́ (одягну́ти), накла́сти, наложи́ти розм. нап'ясти́, насади́ти, начепи́ти, почепи́ти, натягти́ (натягну́ти), насу́нути. — Виймайте ж із стріх гвинтівки, надівайте патронташі і — гайда! (А. Головко); Любов входить і надіває абажур на лампу (Леся Українка); Коли корова, не надівай сідла (прислів'я); Роман Блаженко теж надягає на міну додаткові заряди (О. Гончар); Камо мовчки простягає руки, санітар одягає наручники йому (О. Левада); Він ще не встиг накласти окуляри, погано бачив (М. Коцюбинський); Трохи згодом нап'яли на його (Максима) мундир, муницію (амуніцію) — ранець, каску (Панас Мирний); Він витяг окуляри в залізній оправі і поважно насадив їх на носа (В. Собко); — Я розхвилювалася.. Переодяглась, начепила капелюха. Пішла (Ю. Яновський); Кайдашенко вже натягав поглибше на очі свою заячу шапку (М. Чабанівський); Микола міцно зуби стис, Кашкет насунув аж на брови (М. Рильський).

НАДЯГА́ТИ що (про одяг), ОДЯГА́ТИ, ВДЯГА́ТИ (УДЯГА́ТИ), НАДІВА́ТИ, УБИРА́ТИ (ВБИРА́ТИ) розм.; НАТЯГА́ТИ (НАТЯ́ГУВАТИ) розм., НАТА́СКУВАТИ розм., НАЦУ́ПЛЮВАТИ розм. (звичайно з деяким зусиллям); ВЛА́ЗИТИ (УЛА́ЗИТИ) розм., ВЛІЗА́ТИ (УЛІЗА́ТИ) розм. (у що — із зусиллям протискуючись); НАКИДА́ТИ, НАПИНА́ТИ розм., НАЧІ́ПЛЮВАТИ розм. (наспіх, недбало надягати на верхню частину тіла). — Док.: надягну́ти (надягти́), одягну́ти (одягти́), вдягну́ти (удягну́ти), вдягти́ (удягти́), наді́ти, убра́ти (вбра́ти), натягну́ти (натягти́), натаска́ти, нацу́пити, влі́зти (улі́зти), наки́нути, напну́ти (нап'ясти́), начепи́ти. Раз став він свиту надягать, Аж дивиться — рукава вже продрались (Л. Глібов); Джмелик бере із лави штани, спокійно одягає їх (Григорій Тютюнник); Він запріг коней, удяг кожушину і виїхав з двору (М. Коцюбинський); Ні весільного серпанку на голові, ні білої сукні, ні гірлянди, нічого того вона не зохотилась надівати (І. Нечуй-Левицький); То ви-то нову спідничку вбрали? (Леся Українка); Підводжусь, беру шолом, натягаю шинель, підперізуюсь ремінцем і простую до виходу (П. Колесник); Чоловік, скинувши чисту сорочку, що вже встиг був одягти, знов нацуплює на себе робоче і лізе під черево Кузьминого бегемота (бульдозера) (О. Гончар); — Але якби довелось потім після сукні знов улазити в спідницю, — як би то воно здавалося? (І. Нечуй-Левицький); Ніна швидко взуває високі боти, накидає на плечі пальто і виходить (О. Донченко); Часом серед роботи їй хотілося скинути з себе увесь отой пропахлий глиною страхолюдний одяг, який вона напинала (Л. Первомайський); З гущини вискочив Грицько Хрін, десь опудало на коноплях узяв, начепив синю дерту ногавицю, куценького брилика нап'яв (К. Гордієнко). — Пор. 2. носи́ти, 1. одяга́ти.