нажива
НАЖИ́ВА¹, и, ж.
Те саме, що нажи́вка.
[Вітровий:] Виймайте жаки і готуйте наживу, кинемо на ніч перемети (О. Корнійчук);
Смагляве личко сяяло від щастя. Округлими ставали оченята, Коли хапав наживу окунець Чи лящик хитрий (М. Рильський).
НАЖИ́ВА², и, ж.
Легке нетрудове збагачення; поступове збирання, нагромаджування, набування матеріальних цінностей, майна, грошей і т. ін.
Гнат уже давно помітив, що його старий охолов до наживи: не вдається ні в лимарство, ні в комерцію, не гониться за орендою (М. Стельмах);
Не ради власної наживи Я зодчим виходив краї. Я – син Вітчизни, Я щасливий, Багатий розквітом її (М. Нагнибіда).
Словник української мови (СУМ-20)