назвисько
НА́ЗВИСЬКО, а, с.
Назва, яка дається людині, крім її власного імені, і відбиває яку-небудь властиву їй рису характеру, діяльності, зовнішності і т. ін.; прізвисько.
В школі мені дали назвисько – зоолог, бо природничі науки найбільше цікавили мене (О. Копиленко);
// розм. Ім'я людини.
Маю труднощі при перевірці, як котра дитина називається. Інші бачу назвиська в метриці, а зовсім інші жінки дають (Уляна Кравченко);
// розм., рідко. Те саме, що на́зва 1.
Я зразу побачив, що в їй [в ній, сумці] найбільше було друкованого паперу, один аркуш з наштемпельованим назвиськом палати (В. Самійленко);
– Родом ми з Підгарського району з хутора “Америка”. А так, “Америка”. Таке назвисько давно закріпилось за нами... (І. Цюпа).
◇ (1) Одне́ на́звисько (д) див. на́зва.
Словник української мови (СУМ-20)