назвище
НА́ЗВИЩЕ, а, с.
1. розм. Те саме, що на́зва 1.
Я списав усі назвища хатні, господарські, назвища одежі, посуду, страви і знайшов мало слів, не схожих з українськими (І. Нечуй-Левицький);
В стіні розвороття для брами, та самої нема, лиш діра та назвивище зосталось (А. Свидницький);
На проталинах такі гостюють зграї [птахів], що навіть Родіон .. їм назвища не знає... (М. Рильський);
// Прізвисько, назвисько.
Ще часом назвище йому давали: Шрама: Була на лисині йому при ямі яма (М. Рильський).
2. діал. Прізвище.
Занотувавши назвище хазяїна, Тихович каже циганові копати абиякий кущ (М. Коцюбинський);
Хлопці запримітили, що на згадку цього назвища [Рібенгольц] його обличчя поблідло (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)