наздоганяти
НАЗДОГАНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., НАЗДОГНА́ТИ, дожену́, дожене́ш, док., кого, що.
1. Настигати кого-, що-небудь, наближатися до того, хто (що) йде, їде, рухається попереду, порівнятися з ним; доганяти.
Марійка, наздоганяючи сани, посковзнулась і шубовснула прямо в калюжу (М. Коцюбинський);
На переправі стали прикордонники, перевіряючи документи бійців і окремих команд, що наздоганяли. фронт (О. Гончар);
Наздогнав Павло дівчину коло двору вже панського (Марко Вовчок);
Біля дунайського гирла галери наздогнали козаків (З. Тулуб);
Війна наздогнала її у Вуглярах (І. Волошин);
Він почуває легку втому після погано спаної ночі – старість його вже наздоганяє (Ю. Яновський);
// Поширюючись, доходити, доноситися до кого-, чого-небудь або охоплювати когось, щось.
Ще мить одна, і нас в путі гроза Наздоганяє, мов нещадна кара (Л. Дмитерко);
Дідова пісня наздоганяла мене. “Вулиця гуде, де козак іде!..” (Ю. Яновський);
Все почалося вранці при сході сонця, коли звістка про перемогу наздогнала на марші полк (О. Гончар).
2. перен. Намагатися досягти таких же успіхів, показників і т. ін., як хто-небудь інший.
Якщо ти прагнеш.., щоб виростали на землі багаті врожаї, – наздоганяй людину ту, що має Зірку Золоту (М. Упеник);
– Дуже ти відстав, Шевчук. Треба тобі до іспитів наздогнати товаришів (О. Донченко);
// Поліпшувати до рівня інших свої показники, успіхи в чому-небудь.
– Усе наздожену, от побачите! – вихопилось у мене, і я благально поглянув на вчительку. – Читати вмію... (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)