назирці
НА́ЗИРЦІ, присл.
1. Слідом, услід за ким-, чим-небудь, не відстаючи.
Ходить Дувид, зблід. За ним назирці – мати, суха й біла, як мармур (С. Васильченко);
Гуртками по кілька чоловік рушили [хлопці], назирці один за одним, в глиб лісу (В. Кучер);
Причіплювач, .. весело мружачись проти сонця, чвалав назирці за трактором, полохаючи гайвороння (В. Логвиненко);
// Не випускаючи з уваги, постійно стежачи.
Кайдаші таки потягли бабу Палажку в волость. Параска пішла за ними назирці оддалеки (І. Нечуй-Левицький);
Двоє дівчат-служниць мали наказ від Барбари йти далеко назирці, щоб не заважати інтимній бесіді молодих паній (Іван Ле).
2. Потай, непомітно для інших; крадькома.
Йосип назирці слідив, куди вона піде, Параска сховалася у ратієвському садку (Панас Мирний);
Ці думки завдали Панькові такого страху, що він не важився заходити до сіней, тільки назирці заглядав туди (Л. Мартович);
Хлопець тільки назирці наглядав за батьком, чекаючи на його від'їзд (М. Руденко).
Словник української мови (СУМ-20)