най
НАЙ¹, част. спонук., діал.
1. Хай, нехай.
[Маня:] Хто обвинитель [обвинувач]? Най виступить і говорить! (І. Франко);
Тамтого світу закуток глухий, а в ньому жінка, здумана зигзиця, шепоче спрагло: Боже, най святиться, о, най святиться край проклятий мій (В. Стус).
2. у знач. спол. Уживається у знач. щоб.
– Ходім зараз до матері, най вона втішиться, що має таку добру дитину... (М. Коцюбинський);
– Дай та дай мені того борщу, най хоч похлептаю [похлебчу] (Л. Мартович);
– Співай, хлопче. Най серце за неправду болить змалечку (А. Головко).
НАЙ², на́ю, ч.
Духовий дерев'яний музичний інструмент; флейта з кількох трубок.
Серце завмерло, не стука, Піснею сповнене вкрай. Грає Феніке Лука, Чари розсипав най (П. Дорошко);
Через Карпати і Дунай Прислали подарунок – най. А давню має він прикмету: То сім сопілок з очерету (А. Малишко).
Словник української мови (СУМ-20)