наказати
НАКАЗА́ТИ¹ див. нака́зувати.
НАКАЗА́ТИ², ажу́, а́жеш, док., чого, що.
1. Говорячи, повідомити, висловити багато чого-небудь; наговорити.
– Отам уже я наслухаюся і її чудових казок, і її веселих приповісток! Чого, чого тільки вона не накаже, поки не поснемо обидві? (Панас Мирний);
[Василина:] Старі люди, дочко, багато дечого накажуть, та хіба всьому тому і віри йняти? (С. Васильченко).
2. розм. Звести наклеп або просто наговорити неправди, обдурити.
– Чи підемо, дівчата, до Супруненка колядувати, чи минемо?.. – Ти ж, кажуть, його Хведора причарувала, – плеще Ївга. – Чого не накажуть. Он і про тебе кажуть. – Що ж про мене кажуть? – Казаному кінця нема, – одказала Христя (Панас Мирний);
Входить він, а біля ковадла батько кує .. А в голові думка перша – про матір: – Що ж то вони наказали? Ну й мати ж – отак піддурили. Он воно що – батько кують, а не вмерли (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)