наказати —
[наказатие] -кажу, -кажеиш; нак. -ка жи, -каж'іт'
Орфоепічний словник української мови
наказати —
I див. наказувати. II -ажу, -ажеш, док., перех. 1》 Говорячи, повідомити, висловити багато чого-небудь; наговорити. 2》 розм. Звести наклеп або просто наговорити неправди, обманути.
Великий тлумачний словник сучасної мови
наказати —
НАКАЗА́ТИ¹ див. нака́зувати. НАКАЗА́ТИ², ажу́, а́жеш, док., чого, що. 1. Говорячи, повідомити, висловити багато чого-небудь; наговорити. – Отам уже я наслухаюся і її чудових казок, і її веселих приповісток!...
Словник української мови у 20 томах
наказати —
наказа́ти до́вго жи́ти. 1. Умерти. — А чи знєш, брате, ось що? Брат Павлусь наказав довго жити (Г. Квітка-Основ’яненко). 2. ірон. Перестати існувати, вийти з ужитку (про щось). — Боже ж мій, Корній Іванович? А борода, а вуси?.. — Е!...
Фразеологічний словник української мови
наказати —
ВИМАГА́ТИ (змушувати когось поводитися певним чином, робити саме так, як годиться), ВЕЛІ́ТИ, ЗОБОВ'Я́ЗУВАТИ, НАКА́ЗУВАТИ, ПОКЛАДА́ТИ на кого, що, розм.; ШАНТАЖУВА́ТИ (вимагати за допомогою шантажу). — Док.
Словник синонімів української мови
наказати —
НАКАЗА́ТИ¹ див. нака́зувати. НАКАЗА́ТИ², ажу́, а́жеш, док., перех. 1. Говорячи, повідомити, висловити багато чого-небудь; наговорити. — Отам уже я наслухаюся і її чудових казок, і її веселих приповісток!...
Словник української мови в 11 томах
наказати —
Наказати см. наказувати.
Словник української мови Грінченка