наказуючий

НАКА́ЗУЮЧИЙ, а, е, рідко.

Який наказує.

Зробив [Меценат] рукою рух, не то наказуючий, не то запрошуючий, щоб хористи зайняли місця на бенкеті (Леся Українка);

В його цілій істоті було стільки .. наказуючого мовчання, що ніяк було у його [нього] жадати оправдання (О. Кобилянська).

Значення в інших словниках

1. наказуючий — НАКА́ЗУЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до нака́зувати. Зробив [Меценат] рукою рух, не то наказуючий, не то запрошуючий, щоб хористи зайняли місця на бенкеті (Л. Укр., III, 1952, 447).  Словник української мови в 11 томах