накипати
НАКИПА́ТИ, а́є, недок., НАКИПІ́ТИ, пи́ть, док.
1. Покриватися осадом під час кип'ятіння, нагрівання і т. ін.
Для проведення експерименту необхідно використовувати лише дистильовану воду, інакше на стінках приладу накипає осад, що псує устаткування (з навч. літ.);
Чим горщик накипів, тим буде смердіти (Номис);
* Образно. В потомлених коней темна від поту шерсть накипає крихітним бісером (М. Стельмах).
2. Збиратися на поверхні киплячої рідини (про піну, накип і т. ін.).
Під час приготування холодцю, на поверхні води накипає піна, яку треба вчасно зняти, щоб страва була прозорою (з навч. літ.);
Для отримання калинового джему спочатку відтопіть ягоди, зніміть піну та жмаки, що накипіли (із журн.).
3. перен. Збиратися, нагромаджуватися (про неприємні почуття, переживання і т. ін.).
Вилив Порох у жалобі всю свою злість, що накипала довгі роки (Панас Мирний);
По рухах князя i по його голосi крiзь зуби знали, що в нiм накипає нова злiсть i що вiн її довго не вдержить (Б. Лепкий);
Далі козаки виказали все, що накипіло на бояр та воєвод (Ю. Мушкетик);
Що то розлука! Який учитель вона! Як уміє відсіювати, відкидати все, що в буднях накипіло, і злобу гасити, і кривди зм'якшувати (О. Гончар);
// Зростати, збільшуватися, посилюватися силою свого вияву (про який-небудь стан).
Пісня .. жене кров Ґудзикові в голову. Настрій накипає. Хочеться когось ударить, пригнітить, хочеться чим-небудь виявить напружене почуття (В. Винниченко);
Розширились у султана зіниці, задрижали м'язи на дряблому лиці, приступ скаженої люті повільно накипав, але ще не міг прорватися (Р. Іваничук).
◇ (1) Накипа́ти / накипі́ти на душі́ (у душі́, на се́рці, у се́рці, ко́ло се́рця):
а) дуже хвилювати, непокоїти, бентежити кого-небудь.
Що про се говорити, коли все одно не поможеться, та так уже на серці накипіло, що невидержка! (Леся Українка);
Йому треба було висловити те, що накипіло на душі (С. Журахович);
Кирило все розповідав матері, що накипіло на душі (В. Вільний);
Ой не згине пісня, хоч прогомоніла, бо та пісня в серці болем накипіла (Уляна Кравченко);
б) (в чиїй, в чиєму, у кого) з'явившись, поступово наростати, відкладатися (про неприємні почуття).
В душі [Олексія] накипала відраза до Регеди (М. Іщенко);
В серці у Гната накипала ненависть до нелюбої жінки (М. Коцюбинський);
Злість, що накипала останніми часами в його душі, шукала виходу (П. Колесник);
в) (у кого і без дод.) хто-небудь дуже обурюється чимсь, протестує проти чого-небудь.
Знаю, що ви мого листа не надрукуєте, але на душі накипіло від соціальної несправедливості (з газ.);
Вона не наймичка йому, щоб тільки годити, а він і головою не кивне, і словом не обізветься, аж хата пусткою дише! Ні, годі! Вже в неї накипіло коло серця! (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)