наклонювати
НАКЛО́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАКЛОНИ́ТИ, клоню́ кло́ниш, док., діал.
1. Нахиляти (у 1 знач.).
Хоч обоє любилися, але жінка не могла його наклонити на християнство (І. Франко);
Вітер скрикне з страху, наклонить туго клена, на хмарах хмуре сонце (П. Тичина);
Лодку раптово наклонить – очі в тебе – на жах... (В. Сосюра);
// Схиляти.
Іще Сомко не наваживсь.., як ось козаки, підскочивши до війська сторони Брюховецького, наклонили сотня за сотнею корогви да одвернули (П. Куліш);
// Направляти, спрямовувати.
Хоч обоє любилися, але жінка не могла його наклонити на християнство (І. Франко);
// Переконувати в чому-небудь.
– Вони [сини] носили йому їжу, .. та ніхто навіть не пробував наклонити старого перейти жити в їх хату (Юліан Опільський);
– Твоя задача була й є наклонити дівчину, щоб прибула сюди, – відповіла вражено Дора (О. Кобилянська).
2. Спрямовувати, навертати на щось, схиляти до чогось.
Підбиралися [єзуїти] під великих панів і пань, аби мати над ними вплив .. і наклонювали їх на те, щоб у своїх добрах не терпіли ніякої іншої віри, крім латинської (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)