наковувати

НАКО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., НАКУВА́ТИ, ую́, ує́ш, док., що.

1. Куючи, прикріплювати, приробляти що-небудь до чогось.

2. Куючи, виготовляти металеві речі в якій-небудь кількості.

– А мати де? – 3 татом, – відповіли ковалята. – Нав'ючили на коні все, що накували за ці дні... (О. Ільченко).

(1) Нако́вувати / накува́ти жо́рна (ка́мінь) – робити насічки, зарубки на жорнах (камені).

Якщо нарощування зроблено добре, жорна наковують і пускають в роботу (із журн.);

[Дід:] Піду ж я до млина. Ще треба камінь накувать (І. Карпенко-Карий).

Значення в інших словниках

1. наковувати — нако́вувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. наковувати — -ую, -уєш, недок., накувати, -ую, -уєш, док., перех. 1》 Куючи, прикріплювати, приробляти що-небудь до чогось. 2》 Куючи, виготовляти металеві речі в якій-небудь кількості.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. наковувати — НАКО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., НАКУВА́ТИ, ую́, ує́ш, док., перех. 1. Куючи, прикріплювати, приробляти що-небудь до чогось. Нако́вувати (накува́ти) жо́рна (ка́мінь) — робити насічки, зарубки на жорнах (камені).  Словник української мови в 11 томах
4. наковувати — Нако́вувати, -вую, -єш сов. в. накувати, -кую́, -єш, гл. 1) Наковывать, наковать, сковывать, сковать. Чого Бог не дасть, того коваль не накує. Ном. № 4284. 2) О жерновахъ: дѣлать, сдѣлать насѣчки. 3) О кукушкѣ: куковать, накуковать. Зозуля накувала. Ном.  Словник української мови Грінченка