накриття
НАКРИТТЯ́, я́, с.
1. Дія за знач. накри́ти 1.
Підвечірки або вечері у Річинських супроводила особлива атмосфера, майже урочистий ритуал “накриття столу” (Ірина Вільде).
2. Покрівля на стовпах або інших опорах для захисту від сонця, дощу і т. ін.
[Юда:] Налинув дощ і перервав промову. Я сів під накриття і думу думав (Леся Українка);
Вийшли з-під накриття, і Козаков став крутити цигарку (О. Гончар).
3. Те, що накриває собою або приховує під собою що-небудь.
Поскидали [погоничі] з возів хвартухи та накриття й почали вивертать [вантаж] з хур (І. Нечуй-Левицький);
Очі не побачили неба – лише чорне накриття, що вгортало чоловіка, налягло на неї (М. Стельмах);
// Те, що нависає зверху над ким-, чим-небудь.
Під низьким накриттям смерекових гілок у кутку окопу лежав обличчям до землі бородатий вояк (Мирослав Ірчан).
Словник української мови (СУМ-20)