налинути
НАЛИ́НУТИ, не, док.
1. Прилетіти у великій кількості; налетіти.
Налинули голуби із чужої сторони (П. Чубинський);
Налинули до ґанку голуби, дзьобають просо (І. Нечуй-Левицький);
// Швидко з'явитися, виникнути (про хмару).
Враз хмарка налине і тіні змішає, і сутінь поплине, мов сивий серпанок... (Леся Українка);
// Поширитися (про звуки, запахи).
Задзвеніла [Ворскла] голосами, що налинули згори (І. Вирган).
2. Приїхати, прийти кудись у великій кількості.
До благочинного вже налинули батюшки, диякони, дяки, паламарі .. – з 18 парафій (І. Нечуй-Левицький);
У брацлавські землі налинули жовніри Жолкєвського і відчували себе, як у завойованім краю (Іван Ле).
3. перен. З'являючись, виникаючи, охоплювати кого-небудь (про думки, мрії, почуття).
[Таня:] Буває іноді, Катре, що як налинуть ті думоньки та як підхоплять на крилоньки, та й занесуть-занесу-уть... (С. Васильченко);
Свої думки та спогади дитячі налинули на нього [Шевченка] під звуки ці незвичні (з наук. літ.);
Сум налине на хвилинку й полинний трунок в серці розіллє (Н. Забіла).
Словник української мови (СУМ-20)