наменути

НАМЕНУ́ТИ, ну́, не́ш, НАМЕНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., діал.

Згадати.

Він розказав, де його хата стоїть, пойменував сусід своїх – не наменув тільки про Галю (Марко Вовчок);

Вона бо вже почувала, що робить якесь злочинство проти когось. Проти кого? Знала, хоч не зважувалась поки наменувати його (Б. Грінченко).

Значення в інших словниках

1. наменути — намену́ти дієслово доконаного виду діал.  Орфографічний словник української мови
2. наменути — -ну, -неш, док., діал. Згадати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. наменути — ЗГАДА́ТИ (відтворити, поновити в пам'яті що-небудь), ПРИГАДА́ТИ, НАГАДА́ТИ, ЗДУ́МАТИ, НАДУ́МАТИ, ПОПАМ'ЯТА́ТИ, СПОГАДА́ТИ розм., СПОМ'ЯНУ́ТИ розм., СПІМНУ́ТИ діал., ПРИПІМНУ́ТИ діал., НАМЕНУ́ТИ діал., ПОМ'ЯНУ́ТИ заст., ПРИПОМ'ЯНУ́ТИ рідко. — Недок.  Словник синонімів української мови
4. наменути — НАМЕНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., діал. Згадати. Він розказав, де його хата стоїть, пойменував сусід своїх — не наменув тільки про Галю (Вовчок, І, 1955, 150).  Словник української мови в 11 томах
5. наменути — Намену́ти, -ну́, -не́ш гл. Намекнуть, напомнить; вспомнить. Далі вже й наменути на сю річ боявся, — мов не бачить нічого, не чує. МВ. (О. 1862. III. 60). Намене на те, що не йди за його, — унучечка у гнів та у плач. МВ. (О. 1862. III. 47).  Словник української мови Грінченка