намотувати
НАМО́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., НАМОТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., що.
1. Навивати, накручувати що-небудь на щось.
Монтажниця хутко клеїла шматки плівки, .. намотувала плівку на рулон (Ю. Яновський);
– Признавайся, хлопці, хто онуч не вміє намотувати, то зараз покажу (М. Трублаїні);
– Нитки хай намотує кожен, скільки зуміє (В. Дрозд);
– Треба вам прибратися добре, йдучи на сватання. А то, бач, що намотав ти собі на шию! (І. Нечуй-Левицький);
Намацав [Скоряк] вірьовку й намотав собі на руку (А. Головко);
* Образно. Колеса намотували шершаве полотно асфальту (Ю. Збанацький).
2. перен., розм. Їздячи, покривати, проїжджати яку-небудь відстань.
І фургон, слухняно міняючи курс, зникає в безлюдній степовій далечі, щоб, намотавши за день десятки кілометрів, повернутись на Центральну уже з іншої сторони (О. Гончар);
Щодня пiвтисячi кiлометрiв намотую по пiсках (В. Яворівський);
Яструб, намотуючи спіралі, помічав сталевий блиск перекладин (Є. Пашковський);
Таксист тим часом .. завзято намотує кола довкола якої-небудь клумби (І. Карпа).
Словник української мови (СУМ-20)