нападатися
НАПАДА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., НАПА́СТИСЯ, аду́ся, аде́шся, док.
1. Накидатися, наскакувати на кого-, що-небудь.
Щирий козак ззаду не нападається (Номис);
Їй все здається, що вовки .. попадуться й на шматки Розірвуть вмить її, небогу (Я. Щоголів);
Звів він плечима. Зітхає: “Дурний!..” Тут мій терпець увірвався, І .. Я з кулаками напався (А. Кримський).
2. Те саме, що напада́ти 2.
[Пані Вельцельова:] Ти-бо, чоловіче, не нападайся на дівчину! Що ж тут лихого, що людина шукає, де краще (Леся Українка);
Мені стало жаль дідуся – даремно на нього нападається бабуся (Ю. Збанацький);
Тільки що Оксана з водою у двері – мати на неї і напалася: і де вона була, і чого так довго ходила (Г. Квітка-Основ'яненко);
Він, не знаючи, куди подіти зло, що поволі заливає його, напався на Марка, що той буцімто погано ганяє волів (Григорій Тютюнник).
3. Охоплювати кого-небудь, оволодівати кимсь (про настрій, хворобу і т. ін.).
– Бач, трясця його матері! – желіпнув Грицько. – І землю їй дай, ще й податки за неї плати. – Не тряси лишень, бо трясця не розбирає, на кого напастись (Панас Мирний).
4. Жадібно накидатися на що-небудь їстівне.
Горобці налетіли з садка й напались на пшеницю, як вовки на свиню (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)