напалювати
НАПА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАПАЛИ́ТИ, палю́, па́лиш, док.
1. що і без прям. дод. Спалюючи дрова, вугілля і т. ін., нагрівати що-небудь.
– А як же буде сьогодні? Гості теж будуть мерзнути, чи що? – Ну, вже ж для гостей напалять! (Леся Українка);
Вона напалила піч, виробила хлібини, посадила їх на гарячу черінь і закрила заслінкою (С. Чорнобривець);
// Перегрівати, напікати кого-небудь сонячним промінням.
Сонце добре напалило всім голови.
2. чого. Перепалюванням виготовляти яку-небудь кількість чогось.
– Піч лише одну треба підремонтувати. Другу ми цього року чіпати не будемо, доки не напалимо вогнетривкої цегли (О. Копиленко);
Разом з людьми він звалив чимало дубів, напалив вугілля (С. Скляренко);
// Спалювати яку-небудь кількість чогось.
– В Троянівці пастухи картоплю печуть, – мріяв уголос Марко. – Напалять сухого картоплиння, а тоді понаносять картузами картоплі (Григорій Тютюнник);
Діти вже підростали, поле обживалося – напалили паленищ, накопали нивок, напосіяли вівса, ячменю, посадили картоплю (І. Чендей).
3. що. Випалювати на поверхні чого-небудь якусь мітку, позначку і т. ін.
Марині кинувсь в вічі хрест, що батько напалив на сволоці, як із страсті вернулися (Панас Мирний).
4. тільки док. Курячи, наповнити приміщення тютюновим димом.
Словник української мови (СУМ-20)