напастувати

НАПАСТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., кого, діал.

Зачіпати, ображати кого-небудь, нападати на когось.

Микитка навмисне дражнив бабу, аби його побили. Баба аж посиніла зо злості: – Та це чортеня напастує мене в моїй питомій хаті. Іване! А ти мовчиш? (Л. Мартович);

– А люди так мене вже напастують, що вчора ледве мене не побили (А. Крушельницький);

Та й бачив я: ідуть Жовніри ордами, жіноцтво напастують, Грабують кожного, костьоли й то плюндрують (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича).

Значення в інших словниках

1. напастувати — Нападати [V,VIII]  Словник з творів Івана Франка
2. напастувати — напастува́ти дієслово недоконаного виду діал.  Орфографічний словник української мови
3. напастувати — Напастува́ти. Нападати, чіплятися, присікуватися. Час би нашим людям призадуматися над тіш, що з таких напасший на своїх може вийти для народної справи.  Українська літературна мова на Буковині
4. напастувати — -ую, -уєш, недок., перех., діал. Зачіпати, нападати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. напастувати — НАПАСТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех., діал. Зачіпати, нападати. — Що за нелюд сміє Напастувати жінку беззахисну..? (Фр., X, 1954, 406); — А люди так мене вже напастують, що вчора ледве мене не побили (Круш., Буденний хліб.., 1960, 266).  Словник української мови в 11 томах
6. напастувати — Напастува́ти, -ту́ю, -єш гл. Нападать, задѣвать, зацѣплять. Не напастуй, не напастуй, суча дочко. Канев. у.  Словник української мови Грінченка