наполегливий
НАПОЛЕ́ГЛИВИЙ, а, е.
1. Завзятий, стійкий, непохитний у здійсненні, досягненні певної мети.
– Я знаю, ти – впертий... Наполегливий. Що задумав – не відступиш... (О. Донченко);
Семен Ларивонович – ентузіаст механізації, а Мишуня вважався за його здібного й наполегливого учня (Ю. Яновський).
2. Який виражає, містить у собі завзяття, стійкість, непохитність.
Дорош добре знав, що наполегливою вимогою від зама нічого добитися не вдасться (Григорій Тютюнник);
Колючі дідові очі з наполегливою цікавістю дивилися з-під сивих брів на дебелу постать Матвія (В. Москалець);
// Який здійснюється з виявленням завзяття, стійкості, непохитності.
Здати роботу недбалу або недороблену він не міг – це означало 6 самому закреслити всю наукову цінність дворічної наполегливої праці (З. Тулуб);
Знав він, що це будуть роки сумнівів і вагань, роки зльотів і падінь, роки невсипущої, наполегливої боротьби (П. Оровецький).
Словник української мови (СУМ-20)