направа
НАПРА́ВА, и, ж.
1. рідко. Те саме, що намо́ва 1.
– Цей отаман, певно, з направи чиєїсь .. має зле на нього серце за Рокитну і руйнує маєтності князя (Іван Ле).
2. діал. Лагодження, ремонт.
Треба хліб молотити, а машина і досі стоїть без направи (М. Коцюбинський);
Збудована була [школа] з дуже доброго матеріалу, бо хоч дуже стара, то не вимагала навіть ніякої направи (Л. Мартович).
3. заст. Напрям.
Лепетливий товариш своїми жартами та вигадками дав направу його думкам, дуже поетичну та мрійну (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)