направник
НАПРА́ВНИК, а, ч.
1. Фахівець, майстер, який лагодить, направляє що-небудь.
Направник парасольок.
2. розм. Той, хто направляє (у 6, 7 знач.).
То такий порадник, тільки на зле направник (Сл. Б. Грінченка);
Радивон, проте, не розгубився з хвали. Із властивою йому доброю звичкою відзначив своїх направників, радників (К. Гордієнко).
Словник української мови (СУМ-20)