напівшепіт

НАПІВШЕ́ПІТ, поту, ч.

Тиха, неголосна мова; майже шепіт.

– Товаришу начдив, – сказав Петро Чиж здивованим напівшепотом. – Іду в розвідку (О. Довженко);

– В живіт його [командира] поранено, – стривоженим напівшепотом розповідав один із бійців (О. Гончар);

// у знач. присл. напівш́потом. Дуже тихо, майже беззвучно.

Грициха на такі тверді слова [війта] .. притихла, але журу свою виливала далі перед Семенихою напівшепотом (Л. Мартович);

– Вікторе, забирай спорядження, їдьмо! – напівшепотом гукнув сапер (Іван Ле).

Словник української мови (СУМ-20)