нароблений
НАРО́БЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до нароби́ти 1.
У куток он той поставте... Мордою в куток, як кота у нароблену ним гидь на глині... Ач, бач, що собі узяв у голову... (Т. Осьмачка);
// наро́блено, безос. пред.
– Як сипались уночі з неба зорі, разом з ними впала срібна талірка [тарілка]; з тієї талірки нароблено крейцарів (П. Куліш);
// у знач. прикм.
Він [батько] приходив з роботи втомлений і суворий і, виломивши дубця після материного звіту, мав карати злочинців і бешкетників за безліч нароблених шкод – за подерті штани, за порозбивані носи, за видавлену шибу, за гульки й біганину... (І. Багряний).
2. у знач. прикм. Який дуже наробився, багато напрацювався.
До землі припавши вухом, Заснуло враз нароблене село (Б. Олійник).
Словник української мови (СУМ-20)