насилу
НАСИ́ЛУ, присл.
1. З великими труднощами; ледве.
Насилу Проценко умовив Христю увійти до нього в хату (Панас Мирний);
Чоботи були дуже важкі, вже до чого він хлопець меткий, а й то насилу їх доніс (І. Микитенко).
2. Те саме, що наре́шті.
– Чи чуєш ти, Катерино? Біжи зустрічати! Уже прийшов! Біжи швидче [швидше]! Швидче веди в хату!.. Слава тобі, христе-боже! Насилу діждала! (Т. Шевченко);
[Одарка:] Насилу! І де ти вієшся? (І. Карпенко-Карий).
3. діал. Насильно, силоміць.
Пані Олімпія посадила його майже насилу на кріслі коло себе (І. Франко);
Від часу до часу утирала [Марійка] долонею сльози, що все насилу тиснулися їй до очей (О. Кобилянська).
Словник української мови (СУМ-20)