насипати
НАСИПА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., НАСИ́ПАТИ, плю, плеш; мн. наси́плють; док.
1. чого, що. Зсипаючи, висипаючи, розміщувати що-небудь.
Якось в нас солі не стало на страву. От і запріг я кобилу лукаву; Четверть ячменю насипав у віз. Сам примостився й у город повіз (Я. Щоголів);
Насипала в коробку жита Марія й стояла з нею в руках (А. Головко);
// перев. безос. Сиплючи, нагромаджувати у великій кількості (про град, сніг і т. ін.).
Там насипало граду майже в коліно (І. Франко);
Снігу насипало багато, і служники пораються, прочищають стежки (А. Хижняк).
2. що. Наповнювати що-небудь чимсь сипким.
Руйнують мури; срібло, злото Несуть шапками козаки І насипають байдаки (Т. Шевченко);
Насипали лантухи по саму зав'язку [зерном], нашвидкуруч надписували зверху, хто кому посилає (О. Гончар).
3. що. Розсипати що-небудь по якійсь поверхні.
Хлопець насипає з банки перед Тонею мідій (О. Гончар);
На дворі, якось опівдні, Заможний чоловік насипав на рядні Чимало Перлів просушити, Бо в скрині почали жовтіти (Л. Глібов).
4. що. Споруджувати що-небудь з сипкого матеріалу.
Прийшов приказ з волості рівняти шляхи, лагодить мости та насипать на багнах греблі (І. Нечуй-Левицький);
Сумно-сумно гайдамаки Залізную силу Поховали; насипали Високу могилу (Т. Шевченко);
Колись, за панського ще права, пан ізвелів насипати добру греблю, щоб загородити річці дорогу в балку (Б. Грінченко);
// Намивати (про воду, хвилю).
Те озеро було колись затокою моря; морська хвиля насипала вузьку пересип і неначе греблею одділила .. озеро од моря та од лиману (І. Нечуй-Левицький).
5. що, розм. Наливати або накладати в посуд яку-небудь страву для вживання.
Настя задоволено насипає сніданок у миску (С. Васильченко);
Бабуся насипала вареників у дві миски (А. Головко);
Ганна насипала миску гарячого борщу (С. Чорнобривець);
// розм. Наливати в посуд що-небудь рідке.
Раз Галі насипала Христя молока у тарілочку і постановила долі снідати (Панас Мирний);
[Митродора:] От і ще що: ти в чистий горщик воду насипала? (В. Самійленко).
6. тільки док., кому і без дод., перен., розм. Побити кого-небудь; всипати.
– Ну, насипали ж ви йому [панові]! – сказав Яць Дум'якові (І. Франко);
Коли б .. без шапки був – голову б провалила. Ну, тут уже мене й розібрало .. Вихопив з рук ту кочергу я та так їй насипав, що до нових віників пам'ятатиме (Ю. Збанацький).
◇ (1) Наси́пати по́роху на о́чі (землі́ на гру́ди), заст. – здійснити похоронний обряд; поховати.
Пам'ятатиме до нових віників і до судної дошки, покуль [доки] аж пороху на очі насиплють (Номис);
Не забуду я тобі смерті, хіба би мені на груди насипали землі (Номис);
– Політика, брат, наша їм не нравиться! Зраділи як і торгівлю дозволено, а Кушнір уже й лапи простяг – землі хочеться... На груди б тобі землі насипать, зараза! (Г. Косинка);
(2) Наси́пати со́лі на хвіст кому, грубо.:
а) не мати змоги заподіяти кому-небудь щось неприємне у відповідь на його дії.
– Що він тобі зможе зробити? На хвіст, значить, солі насипати?.. (М. Стельмах);
– Зроблю! Вже я йому зроблю! – вимахував руками Шугалія. – А він мені хай солі на хвіст насипле (В. Кучер);
– Тепер всіх крию без жалю – Насиплять солі хай на хвіст! (із журн.);
б) надто досадити комусь, завдати неприємностей і т. ін.
Начальник розвідки сказав жартома: “Тепер треба насипати їм солі на хвіст” (П. Панч);
– А що він вам, Устиме Григоровичу, на хвіст солі насипав? – сміявся Грибов (М. Олійник).
НАСИПА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., НАСПА́ТИ, плю́, пи́ш; мн. наспля́ть; док., що, чого, розм.
Сплячи, набувати що-небудь (перев. небажане, неприємне і т. ін.).
Наспати собі болячок;
// Спати.
Військо насипало більше, а Володимир стояв (І. Огієнко).
НАСИ́ПАТИ див. насипа́ти¹.
Словник української мови (СУМ-20)