насипати

НАСИПА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., НАСИ́ПАТИ, плю, плеш; мн. наси́плють; док.

1. чого, що. Зсипаючи, висипаючи, розміщувати що-небудь.

Якось в нас солі не стало на страву. От і запріг я кобилу лукаву; Четверть ячменю насипав у віз. Сам примостився й у город повіз (Я. Щоголів);

Насипала в коробку жита Марія й стояла з нею в руках (А. Головко);

// перев. безос. Сиплючи, нагромаджувати у великій кількості (про град, сніг і т. ін.).

Там насипало граду майже в коліно (І. Франко);

Снігу насипало багато, і служники пораються, прочищають стежки (А. Хижняк).

2. що. Наповнювати що-небудь чимсь сипким.

Руйнують мури; срібло, злото Несуть шапками козаки І насипають байдаки (Т. Шевченко);

Насипали лантухи по саму зав'язку [зерном], нашвидкуруч надписували зверху, хто кому посилає (О. Гончар).

3. що. Розсипати що-небудь по якійсь поверхні.

Хлопець насипає з банки перед Тонею мідій (О. Гончар);

На дворі, якось опівдні, Заможний чоловік насипав на рядні Чимало Перлів просушити, Бо в скрині почали жовтіти (Л. Глібов).

4. що. Споруджувати що-небудь з сипкого матеріалу.

Прийшов приказ з волості рівняти шляхи, лагодить мости та насипать на багнах греблі (І. Нечуй-Левицький);

Сумно-сумно гайдамаки Залізную силу Поховали; насипали Високу могилу (Т. Шевченко);

Колись, за панського ще права, пан ізвелів насипати добру греблю, щоб загородити річці дорогу в балку (Б. Грінченко);

// Намивати (про воду, хвилю).

Те озеро було колись затокою моря; морська хвиля насипала вузьку пересип і неначе греблею одділила .. озеро од моря та од лиману (І. Нечуй-Левицький).

5. що, розм. Наливати або накладати в посуд яку-небудь страву для вживання.

Настя задоволено насипає сніданок у миску (С. Васильченко);

Бабуся насипала вареників у дві миски (А. Головко);

Ганна насипала миску гарячого борщу (С. Чорнобривець);

// розм. Наливати в посуд що-небудь рідке.

Раз Галі насипала Христя молока у тарілочку і постановила долі снідати (Панас Мирний);

[Митродора:] От і ще що: ти в чистий горщик воду насипала? (В. Самійленко).

6. тільки док., кому і без дод., перен., розм. Побити кого-небудь; всипати.

– Ну, насипали ж ви йому [панові]! – сказав Яць Дум'якові (І. Франко);

Коли б .. без шапки був – голову б провалила. Ну, тут уже мене й розібрало .. Вихопив з рук ту кочергу я та так їй насипав, що до нових віників пам'ятатиме (Ю. Збанацький).

◇ (1) Наси́пати по́роху на о́чі (землі́ на гру́ди), заст. – здійснити похоронний обряд; поховати.

Пам'ятатиме до нових віників і до судної дошки, покуль [доки] аж пороху на очі насиплють (Номис);

Не забуду я тобі смерті, хіба би мені на груди насипали землі (Номис);

– Політика, брат, наша їм не нравиться! Зраділи як і торгівлю дозволено, а Кушнір уже й лапи простяг – землі хочеться... На груди б тобі землі насипать, зараза! (Г. Косинка);

(2) Наси́пати со́лі на хвіст кому, грубо.:

а) не мати змоги заподіяти кому-небудь щось неприємне у відповідь на його дії.

– Що він тобі зможе зробити? На хвіст, значить, солі насипати?.. (М. Стельмах);

– Зроблю! Вже я йому зроблю! – вимахував руками Шугалія. – А він мені хай солі на хвіст насипле (В. Кучер);

– Тепер всіх крию без жалю – Насиплять солі хай на хвіст! (із журн.);

б) надто досадити комусь, завдати неприємностей і т. ін.

Начальник розвідки сказав жартома: “Тепер треба насипати їм солі на хвіст” (П. Панч);

– А що він вам, Устиме Григоровичу, на хвіст солі насипав? – сміявся Грибов (М. Олійник).

НАСИПА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., НАСПА́ТИ, плю́, пи́ш; мн. наспля́ть; док., що, чого, розм.

Сплячи, набувати що-небудь (перев. небажане, неприємне і т. ін.).

Наспати собі болячок;

// Спати.

Військо насипало більше, а Володимир стояв (І. Огієнко).

НАСИ́ПАТИ див. насипа́ти¹.