насмикувати
НАСМИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., НАСМИ́КАТИ, насми́каю, насми́каєш і насми́чу, насми́чеш, док., чого.
1. Смикаючи, добувати витягати, виривати що-небудь у якій-небудь кількості.
Він насмикував з матраца папірців, знов зшивав їх у блокнотик (П. Загребельний);
Він обережно насмикав сіна і потрусив (М. Коцюбинський);
Поки Оля насмикала руками .. з скирти рядно соломи, віз підкотив до двору (Л. Юхвід);
З передпокою рушив [Ілько] до вітальні, щоб на балконі насмикати з ящикових плантацій свіжої городини (А. Крижанівський);
Накотився туман, пробирала сирiсть. Циган насмикав сiна i вкрив плечi (Р. Андріяшик).
2. Карати кого-небудь за якусь провину, смикаючи, сіпаючи за вуха або за чуба.
Піти й просто сказати йому [дідові] про вчинену шкоду Софійка не наважується. В діда поганюща звичка хапати за вухо .. і насмикає так, що потім горять ті вуха, хоч уночі присвічуй (А. Дімаров);
Які ще варіанти? Везти [непритомну] самому до найближчої лікарні, і .. покласти перед входом? Або привести до тями, .. насмикати за вуха, розпитати, де живе (А. Кокотюха).
3. перен., розм. Невміло, непослідовно вибирати з тексту, з різних джерел яку-небудь кількість уривків, цитат, фактів і т. ін., які спотворюють дійсність або зміст, думку висловленого.
Через отой страх перед метикуватими критиками, які можуть насмикати цитат і зварганити цілу оказію, аж буде мені непереливки, я й замовчав дещо з Іванового характеру. Тепер каюсь: голе тіло світиться (В. Дрозд).
Словник української мови (СУМ-20)