насміятися
НАСМІЯ́ТИСЯ, ію́ся, іє́шся, док.
1. з кого – чого, рідше над ким – чим і без дод. Поставитися до кого-, чого-небудь з насмішкою, глузливо.
Насміялась титарівна 3 бідного Микити (Т. Шевченко);
Нехай вибачить, я не хотіла його вразити, ні насміятися над його вірою, коли то вже віра (Леся Українка);
Прийшла війна і змарнувала те все. Насміялася над їх працею, над усім, що вони вважали важним і корисним (Б. Лепкий);
А ти... ти з пісні насміялась. Ти не повірила мені (М. Рильський);
– Василь? – Який же егоїст і мерзотник. Отак хотів насміятися над Лесею... (А. Хижняк);
Перший дурисвіт її одурить, наглумиться, насміється (О. Гончар);
Ісідора нема. Мрії не збулися. Боги насміялися над нею [Гіпатією], над її прагненнями (О. Бердник);
// на що, кому, чому, заст.
Насміявсь голенький стриженому (Номис);
А якби почули, що він, одинокий, Співа на могилі, 3 морем розмовля, – На божеє слово вони б насміялись, Дурним би назвали, од себе б прогнали (Т. Шевченко).
2. без дод. Багато, досхочу посміятися.
Насміявшись вволю, Христина попрощалась з хазяйкою й вийшла (І. Нечуй-Левицький);
Я захлинався від щастя і так насміявсь, що продовжувати письмо в такому жанрі вже не вистачає сил (О. Довженко);
Я сіла біля неї, і ми обоє досхочу насміялися (М. Чабанівський);
Микола не міг вдосталь наговоритися, насміятися й також нахвалитися своєю поїздкою на з'їзд письменників (Олекса Ізарський).
Словник української мови (СУМ-20)