насолювати
НАСО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАСОЛИ́ТИ, солю, солиш, док.
1. що, чого. Солінням заготовляти яку-небудь кількість чогось.
Солона вода достарчає великих безкостих риб (осетрів), які насолюють і називають антикеями (І. Франко);
Рибохвати, зажери ненаситні, нема меж їхнім апетитам. Під час нересту цілі бочки риби насолюють (О. Гончар);
Галя роздавала її сусідам, годувала наймитів і насолила вже дві великі діжки на зиму, а козаки все везли та й везли рибу... (А. Кащенко);
Солити огірки на зиму – нема чого й думати: їх виростає в парничку не так уже й багато, а для зимової закуски можна насолити лисичок (Б. Антоненко-Давидович).
2. що. Класти сіль у що-небудь, посипати сіллю щось; посолити.
Галя густо насолила дітям хліб цупкою сірою сіллю (Б. Грінченко);
Настя вже краяла на полумисок кус вареного сала. Само собою, Єлисей кусник-другий взяв, хліб намастив, щиро насолив (У. Самчук);
...Вони ж його [Івана Гонту] насамперед барзо привітали, через сім днів з його кожу по пояс здирали, і голову облупили, сіллю насолили, потім йому як чесному назад положили... (І. Драч).
3. кому, перен., розм. Робити неприємності, шкодити кому-небудь.
Кілька сот років тому, за імперії Великих Моголів, мусульмани посіли в Індії панівне становище і таки й справді добряче насолили індусам (М. Дашкієв);
– Я, коли б міг, світ за очі тікав би з нього [села]. – Бо людям насолив. А я їм хочу добро зробити (М. Стельмах);
Вмів Конопельський насолити учителям (Ю. Збанацький);
Стас уважав, що брав гроші з принципу, щоб насолити ненависній тещі (Люко Дашвар).
Словник української мови (СУМ-20)