Словник української мови у 20 томах

насувати

НАСУВА́ТИ, а́ю, а́єш і НАСО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., НАСУ́НУТИ, ну, неш, док.

1. що, чого, розм. Надівати, натягати що-небудь на голову (часом закриваючи якусь частину обличчя).

Роздає [Сінон] всім вінки, а 1-му, що порається коло печені, сам насуває вінка на голову (Леся Українка);

Збентежений Макота, вискочивши з-за столу, вже на ходу насував картуза (О. Донченко);

Вівця підвелася з ліжка, насунула на босі ноги виступці і, підійшовши до виключателя [вимикача], погасила електрику (М. Хвильовий);

* Образно. Насунув вечір шапку волохату, Шумить осінній вітер у бору (І. Нехода);

// Зсовувати, спускати нижче.

Василина встала і насунула на лоба чудову хустку (І. Нечуй-Левицький);

Він щось невиразно відповів їй, насунув шапку на очі й подався на вулицю (М. Стельмах);

Тимко глибше насунув шапку на голову (Григорій Тютюнник).

2. перев. недок. Рухаючись уперед у великій кількості, тіснити кого-небудь, наступати на когось, щось.

Солдати почали тихо насувати на громаду, держачи багнети проти людей (Б. Грінченко);

Щоб жменьку героїв змести до останку, На них насували лавиною танки (С. Крижанівський);

// Чинити ворожий напад; нападати.

Коли ж одного дня на володіння княгині насунули ворожі орди, то вона звеліла слугам заховати у підземеллях замку її золоту корону (з легенди).

3. перен. Розпочинатися, з'являтися або надходити.

Насувала осінь сумна з густими туманами, з темними непроглядними ночами (Панас Мирний);

У полі ранком раннім Насували грози (Т. Масенко);

[Карпо:] Смуток не загається, прийде, хоч і не клич його, сам насуне (М. Кропивницький);

Дзвінка й глибока тиша поволі насунула з усіх боків (В. Козаченко).

4. перен., розм. Приходити, збиратися у великій кількості.

Все повітове місто насунуло у світлиці начальника з своїми сім'ями (І. Нечуй-Левицький);

// безос., кого, що.

Оце поспінуть полуниці, Насуне миру – повен ліс (І. Манжура);

Та і в місто, на заводи, насунуло таких бідаків .. видимо-невидимо (С. Чорнобривець).

5. Рухаючись, наближатися.

Свічка почала нагорати, меркнути, насувала якась велика тінь над хатою (Панас Мирний);

Із заходу насувають темно-сині хмари, їх шматують вітри (П. Колесник);

В долину з гір насунув туман (С. Чорнобривець);

// безос.

– Боже мій, яке насунуло, – глянула вона на хмару, що стояла над горою (Григорій Тютюнник).

Словник української мови (СУМ-20)

Значення в інших словниках

  1. насувати — насува́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
  2. насувати — (на голову) накладати, натягати; (на лоба) спускати, зсувати; (- тінь) насуватися; (- сезон) НАСУВАТИСЯ; (- людей) приходити.  Словник синонімів Караванського
  3. насувати — -аю, -аєш і насовувати, -ую, -уєш, недок., насунути, -ну, -неш, док. 1》 перех., розм. Надівати, натягати що-небудь на голову (часом закриваючи якусь частину обличчя). || Зсовувати, спускати нижче. 2》 перев. недок., неперех.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. насувати — II. ВАЛИ́ТИ (іти у великій кількості, натовпом), ВАЛИ́ТИСЯ, СУ́НУТИ, СУ́НУТИСЯ, ПОСУВА́ТИСЯ, ВАЛУВА́ТИ, ПЛИСТИ́ (ПЛИВТИ́), ПЛИ́НУТИ, ТЕКТИ́, ПОСУВА́ТИ розм.; РИ́НУТИ, ПЕ́РТИ розм., ПЕ́РТИСЯ розм.  Словник синонімів української мови
  5. насувати — Насува́ти, -сува́ю, -сува́єш; насу́нути, -су́ну, -су́неш; насу́нь, насу́ньмо, -ньте  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. насувати — НАСУВА́ТИ, а́ю, а́єш і НАСО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., НАСУ́НУТИ, ну, неш, док. 1. перех., розм. Надівати, натягати що-небудь на голову (часом закриваючи якусь частину обличчя).  Словник української мови в 11 томах
  7. насувати — Насува́ти, -ва́ю, -єш сов. в. насунути, -суну, -неш, гл. 1) Надвигать, надвинуть. І шапку на очі насунув. Котл. Ен. V. 39. 2) Надвигаться, надвинуться. Піч насунула темна. Г. Барв. 462. 3) Появляться, появиться во множествѣ. Весь город насунув у світлиці. Левиц. І. 263.  Словник української мови Грінченка