насувати
НАСУВА́ТИ, а́ю, а́єш і НАСО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., НАСУ́НУТИ, ну, неш, док.
1. що, чого, розм. Надівати, натягати що-небудь на голову (часом закриваючи якусь частину обличчя).
Роздає [Сінон] всім вінки, а 1-му, що порається коло печені, сам насуває вінка на голову (Леся Українка);
Збентежений Макота, вискочивши з-за столу, вже на ходу насував картуза (О. Донченко);
Вівця підвелася з ліжка, насунула на босі ноги виступці і, підійшовши до виключателя [вимикача], погасила електрику (М. Хвильовий);
* Образно. Насунув вечір шапку волохату, Шумить осінній вітер у бору (І. Нехода);
// Зсовувати, спускати нижче.
Василина встала і насунула на лоба чудову хустку (І. Нечуй-Левицький);
Він щось невиразно відповів їй, насунув шапку на очі й подався на вулицю (М. Стельмах);
Тимко глибше насунув шапку на голову (Григорій Тютюнник).
2. перев. недок. Рухаючись уперед у великій кількості, тіснити кого-небудь, наступати на когось, щось.
Солдати почали тихо насувати на громаду, держачи багнети проти людей (Б. Грінченко);
Щоб жменьку героїв змести до останку, На них насували лавиною танки (С. Крижанівський);
// Чинити ворожий напад; нападати.
Коли ж одного дня на володіння княгині насунули ворожі орди, то вона звеліла слугам заховати у підземеллях замку її золоту корону (з легенди).
3. перен. Розпочинатися, з'являтися або надходити.
Насувала осінь сумна з густими туманами, з темними непроглядними ночами (Панас Мирний);
У полі ранком раннім Насували грози (Т. Масенко);
[Карпо:] Смуток не загається, прийде, хоч і не клич його, сам насуне (М. Кропивницький);
Дзвінка й глибока тиша поволі насунула з усіх боків (В. Козаченко).
4. перен., розм. Приходити, збиратися у великій кількості.
Все повітове місто насунуло у світлиці начальника з своїми сім'ями (І. Нечуй-Левицький);
// безос., кого, що.
Оце поспінуть полуниці, Насуне миру – повен ліс (І. Манжура);
Та і в місто, на заводи, насунуло таких бідаків .. видимо-невидимо (С. Чорнобривець).
5. Рухаючись, наближатися.
Свічка почала нагорати, меркнути, насувала якась велика тінь над хатою (Панас Мирний);
Із заходу насувають темно-сині хмари, їх шматують вітри (П. Колесник);
В долину з гір насунув туман (С. Чорнобривець);
// безос.
– Боже мій, яке насунуло, – глянула вона на хмару, що стояла над горою (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)