насувати

НАСУВА́ТИ, а́ю, а́єш і НАСО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., НАСУ́НУТИ, ну, неш, док.

1. що, чого, розм. Надівати, натягати що-небудь на голову (часом закриваючи якусь частину обличчя).

Роздає [Сінон] всім вінки, а 1-му, що порається коло печені, сам насуває вінка на голову (Леся Українка);

Збентежений Макота, вискочивши з-за столу, вже на ходу насував картуза (О. Донченко);

Вівця підвелася з ліжка, насунула на босі ноги виступці і, підійшовши до виключателя [вимикача], погасила електрику (М. Хвильовий);

* Образно. Насунув вечір шапку волохату, Шумить осінній вітер у бору (І. Нехода);

// Зсовувати, спускати нижче.

Василина встала і насунула на лоба чудову хустку (І. Нечуй-Левицький);

Він щось невиразно відповів їй, насунув шапку на очі й подався на вулицю (М. Стельмах);

Тимко глибше насунув шапку на голову (Григорій Тютюнник).

2. перев. недок. Рухаючись уперед у великій кількості, тіснити кого-небудь, наступати на когось, щось.

Солдати почали тихо насувати на громаду, держачи багнети проти людей (Б. Грінченко);

Щоб жменьку героїв змести до останку, На них насували лавиною танки (С. Крижанівський);

// Чинити ворожий напад; нападати.

Коли ж одного дня на володіння княгині насунули ворожі орди, то вона звеліла слугам заховати у підземеллях замку її золоту корону (з легенди).

3. перен. Розпочинатися, з'являтися або надходити.

Насувала осінь сумна з густими туманами, з темними непроглядними ночами (Панас Мирний);

У полі ранком раннім Насували грози (Т. Масенко);

[Карпо:] Смуток не загається, прийде, хоч і не клич його, сам насуне (М. Кропивницький);

Дзвінка й глибока тиша поволі насунула з усіх боків (В. Козаченко).

4. перен., розм. Приходити, збиратися у великій кількості.

Все повітове місто насунуло у світлиці начальника з своїми сім'ями (І. Нечуй-Левицький);

// безос., кого, що.

Оце поспінуть полуниці, Насуне миру – повен ліс (І. Манжура);

Та і в місто, на заводи, насунуло таких бідаків .. видимо-невидимо (С. Чорнобривець).

5. Рухаючись, наближатися.

Свічка почала нагорати, меркнути, насувала якась велика тінь над хатою (Панас Мирний);

Із заходу насувають темно-сині хмари, їх шматують вітри (П. Колесник);

В долину з гір насунув туман (С. Чорнобривець);

// безос.

– Боже мій, яке насунуло, – глянула вона на хмару, що стояла над горою (Григорій Тютюнник).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me