насуплюватися
НАСУ́ПЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., НАСУ́ПИТИСЯ, плюся, пишся; мн. насу́пляться; док.
1. Ставати похмурим, незадоволеним, надутим.
Теофіл нічого не каже, тільки ще гірше насуплюється (Леся Українка);
Хлопець зразу ж насуплюється, і губи його недобре здригаються (М. Стельмах);
Женя надула губки й пестливо насупилась (С. Васильченко);
Запалені очі Калинки дивилися з такою мукою, що капітан раптом відчув співчуття до цієї людини.., та він одразу ж придушив отой порух душевний і суворо насупився (А. Дімаров).
2. Виражаючи незадоволення, зажуреність, гнів і т. ін., хмуритися, морщитися (про брови, обличчя, лоб).
Ступав [Семен] помалу, важко, серйозно і навіть, коли ловили його “харцизяки” [погранична сторожа], не мінявся тільки ще більш насуплювався (В. Винниченко);
Глянув я, а пан становий все червоніє та червоніє на виду, брови насупились, очі вирячились (Панас Мирний);
– Настане розплата, панове, тепер... – І в князя насупилось чоло (М. Старицький).
3. перен. Робитися, ставати хмурним, темним.
Сірий день поволеньки насуплювався, заволікуючи [заволікаючи] ..темні бурти і житла в вечірній сутінок (Олесь Досвітній);
Насупилось грізнеє море, Бурун за буруном іде (Дніпрова Чайка);
Увечері небо затяглося хмарами, насупилось (Яків Баш).
Словник української мови (СУМ-20)