насухо

НА́СУХО, присл.

1. До повної сухості; досуха.

Місяць був ясний і блискучий, як золотий турецький ятаган, на якого хукнули парою і насухо протерли оксамитом (Григорій Тютюнник);

Горовий встав. Не поспішаючи, умився холодною водою до пояса й витерся насухо (А. Мороз).

2. перен., розм. Без уживання спиртних напоїв.

– Е! це вже негарно, – каже Антосьо, – люди добрі зійшлись та насухо повинні виходити, чи що? (А. Свидницький);

Довелось обмежитись лимонадом. Що ж: хай буде насухо, без випиття. Хай вважається цей день ще й Днем Здорової Тверезості! (О. Гончар).

3. спец. Без застосування в'яжучого розчину.

Спочатку кладка стін з тесаних каменів робилася насухо (з наук. літ.).

Словник української мови (СУМ-20)