насікати
НАСІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАСІ́КТИ, ічу́, іче́ш, док.
1. що. Покривати поверхню чого-небудь рядами нарізів, зазублин, насічок і т. ін.
Роблячи сокири або насікаючи серпи, оповідав [батько] .. сусідам про сей пам'ятний празник (І. Франко);
Дід Сербиченко .. сів з оскардом насікати камінь до млина (Ю. Яновський);
Блиснула сокира в руках у Мусія, – він насікав навскоси дерево (Л. Первомайський).
2. чого і без дод. Нарубувати або нарізувати певну кількість чого-небудь.
Катря по вечері наносить води, насіче дров... (Я. Качура);
Ледве перетяг [Григорій] ношу через перелаз – важка, з кригою напополам. Кинув біля призьби і став перебирати, де кращеньке, щоб насікати корові (В. Дрозд).
3. що, тільки док., розм. Дуже побити, пошмагати.
Обличчя в нього червоне, пашить вогнем; так насічуть його вітер і сніг (М. Трублаїні);
// безос.
– Цієї весни курявна буря ішла якась масляниста, липка, наче з нафтою .. Так, було, насіче за день, що потім не відмиєшся, одежу не відпереш (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)