натовп
НА́ТОВП, у, ч.
1. кого і без прям. дод. Велике неорганізоване скупчення людей; стовпище.
Якась розхристана, в одній сорочці жінка просовувалась крізь натовп (М. Коцюбинський);
В невеликих кімнатах було тісно й душно од великого натовпу гостей (І. Нечуй-Левицький);
Він пригадував минулий день, байдужий натовп і себе, що тинявся між юрбою (В. Підмогильний);
Біля церкви помітили партизани великий натовп людей, переважно жінок (А. Шиян).
2. розм. Тиснява, штовханина серед великого скупчення людей.
– За тим натовпом, клопотом та трусою, то я не урвала й годинки з людьми попрощатись (Марко Вовчок);
Дід Улас, старий, не видержав натовпу, упав... (Панас Мирний);
При виході з концерту натовпу не було (Леся Українка);
// у знач. присл. на́товпом. Неорганізовано і у великій кількості.
Народ натовпом заливає вулиці, майдани (І. Нечуй-Левицький);
Першим виїхав на своєму баскому коні .. староста Вишневецький .. За ним натовпом посунуло все військо (Іван Ле).
3. перен., розм. Велика кількість чого-небудь.
В тій хвилі пані Грозицька, незважаючи на натовп праці, встала зі свого крісла, підійшла до Целі (І. Франко);
Личко од натовпу почуття та від сліз горіло (Панас Мирний);
В голові вже роїлися натовпи різних планів (І. Кириленко).
Словник української мови (СУМ-20)