нахлинути
НАХЛИ́НУТИ, не, док.
1. Раптово, швидко поширитися і т. ін. у великій кількості (про туман, воду, дим і т. ін.).
Нахлинула тужна, широка, мов повінь, мелодія, вся душа натягнулась, мов струна (Ю. Збанацький);
Пітьма нахлинула на нього мов чорна вода (П. Загребельний).
2. перен. Набігти, з'явитися у великій кількості (про людей).
Всю рать свою вперед подвинув [Еней] і разом на врагів нахлинув. Велів всіх сікти та рубать. Пішли латинців потрошити (І. Котляревський);
Засуєтився двір всілякою челяддю, заповнився возами й повозками, як на ярмарку базар Сотникові собаки вже й лаяти перестали, така сила чужого народу нахлинула (Б. Лепкий);
Недовго й шматка хліба позбутися: нахлинуть [гості хозарські], як саранча, і приберуть до рук усю торгівлю (Д. Міщенко).
3. перен. Виникнути, появитися у кого-небудь, охопити когось, оволодіти ким-небудь (про спогади, почуття, думки і т. ін.).
Знову нахлинула байдужість і все залила як вода іскру (І. Багряний);
Спогади раптом широкою хвилею нахлинули на Крайнева (В. Собко);
Біля ватри залишився я сам. Щоб розігнати туск, який нахлинуув на мене, я пригадував собі останню розмову з мамою (Р. Іваничук).
4. перен. Раптово настати або статися.
Вадим розповів про страшне горе, яке нахлинуло на Київ – місто кільцем облягли (Б. Лепкий);
Два вершники помчалися за татарвою. Нахлинуло це так раптово, що – мить, і він втратив би все (Р. Іваничук).
Словник української мови (СУМ-20)