націлювати
НАЦІ́ЛЮВАТИ, юю, юєш і НАЦІЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., НАЦІ́ЛИТИ, лю, лиш, док.
1. у (на) кого – що, і без дод. Цілячись, направляти що-небудь на когось, щось, на якусь ціль.
Михайло, помагаючи дідові, радив рушницю придбати добру .. і в думці вже націлював у ведмедя страшного з великою втіхою (Марко Вовчок);
Вони [палії війни] несуть снаряди й жар вогню, .. Гарматні жерла націляють в світ (А. Малишко);
З гір отих, націливши гармати, ворог бив по острову, по нас... (І. Гончаренко).
2. кого, на що, перен. Спрямовувати, скеровувати кого-небудь до чогось.
Орест Білинський схаменувся, що перебрав міру, націливши синів на надто однобічні інтереси (Ірина Вільде);
Шкільний курс знань про сім'ю не націлює на дітородіння як головну соціальну місію сім'ї, не має акцентів на виховання почуттів батьківства, материнства (з публіц. літ.).
3. перен., розм., рідко, з інфін. Те саме, що наці́люватися 2.
Вони мали надію на більше, бо Олійниченко сам націляв сісти замість Галушківського (Б. Грінченко).
(1) Наці́лювати / наці́лити о́чі (зір) – спрямовувати погляд, пильно дивитися на кого-, що-небудь; пильнувати когось, щось.
Бліденький хлопчик років десяти .. підбіг до Оксена, зупинився, захеканий, і націлив на Оксена чорні, як смородина, очі (Григорій Тютюнник);
На захист станеш сонячній годині, На ворога націлиш пильний зір (П. Дорошко).
Словник української мови (СУМ-20)