Словник української мови у 20 томах

начитувати

НАЧИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., НАЧИТА́ТИ, а́ю, а́єш, док.

1. чого і без прям. дод. Прочитувати в якій-небудь кількості.

Що мені Марко скаже, як побачить на ній півнячі сліди? Скаже: півень більше начитав, ніж ти... (М. Коцюбинський);

Нечипір десь книжок багато начитав (Л. Боровиковський).

2. кого. Читаючи за списком, називати прізвища.

Сьогодні начитуватимуть їх [Василину й Сашка] у списках заслужених людей на всю Ковалівку (В. Кучер);

На засіданнях суду він хвилювався. Особливо в часи всіляких формальностей, доки начитують по списку обвинувачених і, нарешті, свідків (Іван Ле).

3. розм. Читати що-небудь вголос для когось, часто для загального відома; зачитувати.

– Цитьте ж усі, слухайте; кого начитаю над вами сотником, так зараз покланяйтесь йому (Г. Квітка-Основ'яненко);

Він [М. Л. Кропивницький] блискуче “начитував” окремі місця і навіть цілі ролі до найдрібніших деталей (з мемуарної літ.).

4. що, розм. Читаючи, довідуватися про що-небудь, одержувати якісь відомості; вичитувати.

– Чи не буде полегкості на податі, на хліб? – Про це я не відаю, навіть у книжках нічого про те не начитував (І. Нечуй-Левицький);

Пишіть мені, що там в Києві робиться, ми дещо начитували в газетах, але в листах воно живіше виходить (Леся Українка);

А я начитала, Що, як виросте той Гонта, Все наше пропало! (Т. Шевченко);

// Читаючи, повідомляти про що-небудь.

– Хай ревізійна комісія начитує їх [досягнення]. У мене тепер новий клопіт, – похитав головою Перегуда (В. Кучер);

– Та тут же нема, хлопче, і того, що ти нам начитав, – обізвався дід Ничипір (Л. Яновська).

5. що. Читати, вести, викладати (про лекції).

Протягом семи семестрів молодий учений М. Грушевський начитував загальний курс історії України, над якою він працював усе життя і яку вважав справою честі всього свого покоління (з наук.-попул. літ.).

6. кому. Докоряти кому-небудь чимсь.

[Кнур:] Ти ж з тією правдою, як циган з писаною торбою, носилась! Тілько й знала, що малому начитувала за правду! (Панас Мирний);

// Давати розпорядження, нагадувати кому-небудь про щось.

Крихточка все начитувала своєму Тихонові, як за домом глядіти, як їсти варити, де що лежить (Яків Баш).

Словник української мови (СУМ-20)

Значення в інших словниках

  1. начитувати — начи́тувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
  2. начитувати — Читати, прочитувати; (за списком) зачитувати, г. відчитувати; (інструктувати) вичитувати.  Словник синонімів Караванського
  3. начитувати — -ую, -уєш, недок., начитати, -аю, -аєш, док., перех. 1》 Прочитувати в якій-небудь кількості. 2》 Читаючи за списком, називати прізвища. 3》 розм. Читати що-небудь вголос для когось, часто для загального відома. 4》 розм.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. начитувати — ДІЗНАВА́ТИСЯ (ДОЗНАВА́ТИСЯ) (з'ясовувати, розгадувати щось, одержувати відомості про когось, щось), ДОВІ́ДУВАТИСЯ, УЗНАВА́ТИ (ВЗНАВА́ТИ), ЗВІ́ДУВАТИ, ДОПИ́ТУВАТИСЯ, ПЕРЕСВІ́ДЧУВАТИСЯ, ПРОВІ́ДУВАТИ розм., ПРОЗНАВА́ТИ розм., РОЗЗНАВА́ТИ розм.  Словник синонімів української мови
  5. начитувати — НАЧИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., НАЧИТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. 1. Прочитувати в якій-небудь кількості. — Агуш бач — наслідив на книжці. Що мені Марко скаже, як побачить на ній півнячі сліди? Скаже: півень більше начитав, ніж ти… (Коцюб., II, 1955, 20).  Словник української мови в 11 томах