начитувати
НАЧИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., НАЧИТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Прочитувати в якій-небудь кількості.
— Агуш бач — наслідив на книжці. Що мені Марко скаже, як побачить на ній півнячі сліди? Скаже: півень більше начитав, ніж ти… (Коцюб., II, 1955, 20).
2. Читаючи за списком, називати прізвища.
Сьогодні начитуватимуть їх [Василину й Сашка] у списках заслужених людей на всю Ковалівку (Кучер, Прощай.., 1957, 317);
На засіданнях суду він хвилювався. Особливо в часи всіляких формальностей, доки начитують по списку обвинувачених і, нарешті, свідків (Ле, Міжгір’я, 1953, 475).
3. розм. Читати що-небудь вголос для когось, часто для загального відома.
— Цитьте ж усі, слухайте; кого начитаю над вами сотником, так зараз покланяйтесь йому (Кв.-Осн., II, 1956, 220);
Він [М. Л. Кропивницький] блискуче "начитував" окремі місця і навіть цілі ролі до найдрібніших деталей (Збірник про Кроп., 1955, 244).
4. розм. Читаючи, довідуватися про що-небудь, одержувати якісь відомості; вичитувати.
— Чи не буде полегкості на податі, на хліб? — Про це я не відаю, навіть у книжках нічого про те не начитував (Н.-Лев., І, 1956, 194);
Пишіть мені, що там в Києві робиться, ми дещо начитували в газетах, але в листах воно живіше виходить (Л. Укр., V, 1956, 324);
А я начитала, Що, як виросте той Гонта, Все наше пропало! (Шевч., І, 1951, 302);
// Читаючи, повідомляти про що-небудь.
— Та тут же нема, хлопче, і того, що ти нам начитав, — обізвався дід Ничипір (Л. Янов., І, 1959, 466);
— Хай ревізійна комісія начитує їх [досягнення]. У мене тепер новий клопіт, — похитав головою Перегуда (Кучер, Прощай.., 1957, 271).
5. Докоряти кому-небудь чимсь.
[Кнур:] Ти ж з тією правдою, як циган з писаною торбою, носилась! Тілько й знала, що малому начитувала за правду! (Мирний, V, 1955, 91);
// Давати розпорядження, нагадувати кому-небудь про щось.
Крихточка все начитувала своєму Тихонові, як за домом глядіти, як їсти варити, де що лежить (Баш, Надія, 1960, 257).
Словник української мови (СУМ-11)