небіж
НЕ́БІ́Ж, не́бо́жа, ч.
1. Син брата або сестри (про рідних, двоюрідних, троюрідних); племінник.
З лісу на прогалину виходять дядько Лев і небіж його Лукаш (Леся Українка);
Як і першого разу, Сава Петрович зустрів небожа привітно (А. Головко).
2. пестл. Звертання до чоловіка, молодшого віком.
Хто не вміє заробить, То той не вмітиме й пожить. А ти як думаєш, небоже? (Т. Шевченко);
Ой казав же мені батько: – Женися, небоже (з народної пісні).
3. заст. Бідолаха.
– Проспівав ти літо боже, – Вдача вже твоя така, – А тепер танцюй, небоже, На морозі гопака! (Л. Глібов).
Словник української мови (СУМ-20)