недобачати
НЕДОБАЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НЕДОБА́ЧИТИ, а́чу, а́чиш, док.
1. тільки недок. Мати поганий зір, погано бачити.
– Ти вже й справді став старий та ще й недобачаєш (І. Нечуй-Левицький);
Знайшов [Стефан] голку, кинувся затягати нитку, але зрозумів, що очима вже недобачає (С. Чорнобривець).
2. чого. Не помічати кого-, що-небудь через неуважність, зайнятість, небажання і т. ін.
Заздрісна та радісна, що знов сама з дочкою, вона багато дечого недобачала довго (Марко Вовчок);
[Кіндрат Антонович:] Ми, як ті сліпі оводи, живемо навпомацки, мовляв, і того недобачаєш, що під носом коїться (М. Кропивницький);
Це була каторжна хідня. Потемки, прикований зором до лугу збоку й до темряви спереду, він недобачав ні ям, ні ровів, ні пеньків (І. Багряний);
// тільки док. Не роздивитися до кінця, не розгледіти повністю.
Розгляда [Галочка] його [офіцера] і доглядається, чого учора недобачила, що “он ямочки на щоках його, що так би і дивилася на них” (Г. Квітка-Основ'яненко);
У присмерку, тягар великий несучи, Поважний Віл дороги недобачив, Загруз в болоті (М. Годованець).
Словник української мови (СУМ-20)