недобачати
НЕДОБАЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НЕДОБА́ЧИТИ, а́чу, а́чиш, док.
1. тільки недок., неперех. Мати поганий зір, погано бачити.
— Ти вже й справді став старий та ще й недобачаєш (Н.-Лев., IV, 1956, 218);
Знайшов [Стефан] голку, кинувся затягати нитку, але зрозумів, що очима вже недобачає (Чорн., Пісні.., 1958, 38).
2. перех. Не помічати кого-, що-небудь через неуважність, зайнятість, небажання і т. ін.
Заздрісна та радісна, що знов сама з дочкою, вона багато дечого недобачала довго (Вовчок, І, 1955, 238);
[Кіндрат Антонович:] Ми, як ті сліпі оводи, живемо навпомацки, мовляв, і того недобачаєш, що під носом коїться (Кроп., II, 1958, 250);
Некрасов приніс у російську поезію цілком нові теми й мотиви, хоча даремно сучасники недобачали безпосередніх його зв’язків і з Пушкіним, і з Лермонтовим (Рад. літ-во, 1, 1964, 61);
// тільки док. Не роздивитися до кінця, не розгледіти повністю.
Катря аж лицем притулилась до скла, щоб розглянути, а може, й пізнати [Федя]. Та однак недобачила б: бо з перону звели їх раніш, не доводячи, навпроти дверей, перевели через першу й другу колію та й завернули за вагонами (Головко, II, 1957, 386);
У присмерку, тягар великий несучи, Поважний Віл дороги недобачив, Загруз в болоті (Год., Заяча математ., 1961, 151).
Словник української мови (СУМ-11)