недовіра

НЕДОВІ́РА, и, ж.

1. до кого – чого і без дод. Те саме, що недові́р'я.

Тепер осінні зорі наливали щастям очі Марійки, м'яко виділялося в темені її покрасивіле обличчя, з якого відразу зійшла задавнена недовіра і настороженість до людей (М. Стельмах);

Полковник оглянув Солода зі стриманою недовірою (М. Руденко);

Товариство зацікавлене, заінтриговане, котрийсь із чабанів виказує навіть недовіру: – Та коли ж це ти був кругом світу? (О. Гончар).

2. у що. Відсутність, втрата віри у що-небудь; зневіра.

Прокинулась у Чіпчинім серці недовіра в правду; обізвалась вона в душі його тяжким сумом... (Панас Мирний).

3. розм. Недовірлива людина.

Він не належав до тих недовірів, які ніби не розуміють того, що їм кажуть (М. Ю. Тарновський);

– Всі довірливі змандрували від нас. Пішли та й не вернулися. Позосталися свмі недовіри (П. Загребельний).

Значення в інших словниках

1. недовіра — недові́ра іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. недовіра — -и, ж. 1》 до кого – чого і без додатка. Те саме, що недовір'я. 2》 у що. Відсутність, втрата віри у що-небудь; зневіра.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. недовіра — ЗНЕВІ́РА (втрата віри в кого-, що-небудь), ЗНЕВІ́Р'Я, РОЗЧАРУВА́ННЯ, НЕДОВІ́РА рідко. Кожен рух його тіла, кожна риска на його маленькому, задубілому на степових вітрах обличчі видавала зневіру й розчарування (Ю.  Словник синонімів української мови
4. недовіра — Недові́ра, -ри, -рі і недові́р’я, -р’я, -р’ю, -р’ям  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. недовіра — НЕДОВІ́РА, и, ж. 1. до кого-чого і без додатка. Те саме, що недові́р’я. Тепер осінні зорі наливали щастям очі Марійки, м’яко виділялося в темені її покрасивіле обличчя, з якого відразу зійшла задавнена недовіра і настороженість до людей (Стельмах, II...  Словник української мови в 11 томах