недоумкуватий
НЕДОУ́МКУВАТИЙ, а, е, розм.
1. Нерозумний, розумово обмежений, нерозвинений; дурнуватий, придуркуватий.
Пригадав [Етьєн] старовинну казку – як одного місячного вечора при очах недоумкуватих жителів села Монтастрюків віслюк заглитнув небесне світило, п'ючи воду у ставку (І. Волошин);
Недоумкувата Зісель тікала, побачивши Бодора, лаяла і проклинала його, завертала свою корову і гнала на іншу стерню чи толоку (М. Томчаній);
// Не осмислений, тупий (про очі, погляд, вираз обличчя і т. ін.).
– А гречка? – спитав Верига, дивлячись на людей недоумкуватими погаслими очима (П. Панч);
// Який не вміє глибоко і ґрунтовно мислити, правильно розуміти що-небудь.
Він же – людина! Це тільки собака вміє лизати руку, яка її б'є. – Ну чому в мене все не так, як у людей? – голосом школярки, в якої не виходить задача, спитала Феня. – Чи я й справді якась недоумкувата? – Та ні, навпаки, ти правильна (М. Циба).
2. Розумово недорозвинений.
Законом заборонені .. шлюби між чоловіком і жінкою, якщо хоча б один з них є недоумкуватий (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)